Життя... У кого воно непомітне, пролетить, як мить, і сліду не залишить. У кого - яскраве, мов комета на зоряному небі: спалахне та й згасне. А в кого, наче сонячний орієнтир, служить взірцем для багатьох поколінь, як у Героя Радянського Союзу Володимира Григоровича Богуславського.
Свій героїзм він проявив у роки Великої Вітчизняної війни, але і в мирний час зірка його величної долі не згасає, а вже 65 років палахкотить, як його полум'яне серце.
Важке життя було у Володимира Григоровича, але кожного дня він віддавав себе служінню народу, і був щасливим від цього. Народився на Псковщині. Там ріс, виховувався в багатодітній трудовій сім'ї. Школу мужності отримав від матері - трудівниці й батька - солдата І світової війни. Загартувався на героїзмі минулих поколінь, про який дізнавався не тільки з місцевих переказів, легенд, а й з наукової літератури.
Володимир Григорович з молодих літ вів просвітницьку та героїко-патріотичну роботу і серед юного покоління, і серед дорослого населення. Був сильний духом сам і мав сильне слово, що переконувало, захоплювало й вело за собою. Чи знав Богуславський, що на його Вітчизну посуне грізна, чорна орда фашистських загарбників? Раптово почалася найстрашніша, найжорстокіша війна, що забрала мільйони життів, розбила дитячі надії і мрії, покалічила долі молодих людей, принесла смерть, розруху.
Володимир Григорович Богуславський на початок війни служив в Червоній Армії політруком. Визнано, що найбільш важливим фактором стійкості військ є бойовий дух воїнів. Богуславський був високоідейною, розумною та вольовою людиною. Міг переконливо говорити, вести за собою бійців, вселяв у кожне солдатське серце глибоку впевненість, що саме він - захисник дітей, матерів, дружин, рідної землі, своєї Батьківщини. Духовний учитель, психолог, пристрасний оратор - ось хто міг служити політичним керівником на фронті. Тому саме Богуславському була доручена ця найбільш гостра зброя в боротьбі з кровожерливим ворогом.
Багато фронтових доріг він пройшов із своїми побратимами: захищав свою землю на Південно-Західному, Донському, Сталінградському, Першому і Другому Прибалтійських фронтах, брав участь у Сталінградській битві і битві на Курській дузі. Він надихав бійців на перемогу, підіймав в атаки. Його палкі слова і особистий приклад відзивались в серцях солдатів героїчними вчинками. Часто здавалося, що вціліти серед шквального вогню, не збожеволіти, дивлячись на загибель тисячі людей і жахливі зруйнування, було просто неможливо. Але сила його духу виявилася сильнішою від металу і вогню. І це саме він, Богуславський, гартував душі та серця воїнів на ратні подвиги.
Вихований героїкою предків, своїм народом, Володимир Григорович сміливо піднімався в атаки і був завжди попереду солдат, першим вривався в шеренги ворога. Прикладів тому багато. Але хочеться процитувати витяг з нагородного листа Героя Радянського Союзу В.Г.Богуславського: «Політпрацівник 67-ї гвардійської стрілецької дивізії 6-ї гвардійської армії. В білоруській наступальній операції в липні 1944 року батальйон, де капітан Богуславський В.Г. був заступником командира батальйону з політичної підготовки, прорвався в тил ворога, форсував ріку Західну Двину на рубежі села Дворище - Узріччя Вітебської області і захопив плацдарм на західному березі. За дві доби батальйон відбив сім контратак противника, який кинув у бій батальйон танків і близько двох батальйонів піхоти; визволив 15 населених пунктів і форсував декілька малих річок. Капітан Богуславський В.Г. ніс своїм бойовим словом непохитність нашій перемозі, підіймав дух воїнів не лише пристрасним словом, а й особистим прикладом, був попереду в марші-кидку, першим вривався в траншеї противника...» Сухі рядки нагородного листа не можуть розповісти про те, як у цій операції Богуславський кидався із одного краю оборони в інший, де було найгарячіше, надихав бійців на подвиг. Ось він помітив заминку у першому взводі. З'ясувалося - поранений командир. Поки йому надавали допомогу, Богуславський взяв командування на себе і повів взвод в контратаку на фашистів. Але, як сам Володимир Григорович пише у автобіографії, були ще жорстокіші бої. Ворог шаленів. Від вибухів снарядів і бомб був уражений кожен шматок рідної землі. Але ж знову і знову Володимир Григорович своїм запальним патріотичним словом підіймав в атаки всіх,хто міг тримати зброю в руках. Сам був попереду, тому й упевнено, з перемогами гнав фашистів на захід, визволяючи нові населені пункти.
Відважний воїн, політпрацівник армії, Богуславський за свої ратні подвиги високо відзначений нагородами Батьківщини: орденом Леніна з врученням медалі Золотої Зірки, орденом Вітчизняної війни І ступеню, двома орденами Червоної Зірки, медалями «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією» і іншими.
І цю, таку довгоочікувану, перемогу великою ціною одержали в травні 1945. Народ тріумфував. Але для Володимира Григоровича війна продовжувалася - його як досвідченого політрука було направлено на війну з Японією, де він воював аж до березня 1946 року.
Після війни зустрів Володимир Григорович свою половинку і закохався з першого погляду. Тим більше, що невеличка, тендітна дівчина сама пройшла тяжкий шлях військової медсестри. Вони зустрілися на кораблі, який прямував до Північної Кореї, ступивши на борт поодинокими людьми, а зійшовши вже офіційно зареєстрованим подружжям, - і вже більше ніколи не розлучалися.
Ось таким він був: принциповий, рішучий, сміливий - з одного боку та люблячий, ніжний, турботливий - з іншого, Герой Радянського Союзу Богуславський Володимир Григорович.
Світлана Ткаченко, учениця СШ № 37