Декларація про державний суверенітет України - політико-правовий документ, у якому проголошуються державний суверенітет України, самостійність, повнота і неподільність влади в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.
Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель.
Цей документ відкрив новий етап в історії нашого народу, проголосивши основні політичні, економічні, соціальні цілі, довгострокові перспективи розвитку Української держави.
У Декларації було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення незалежної правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини.
Вона стала тією цінністю, яка об'єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього в серпневі дні 1991 року. Саме спираючись на Декларацію було прийнято Акт про державну незалежність України 24 серпня 1991 року, який разом з державним суверенітетом був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі в грудні того ж року.
Декларацію про державний суверенітет України було ухвалено Верховною Радою Української РСР в обставинах, пов'язаних з курсом
ЦК КПРС, очолюваного Михайлом Горбачовим, на перебудову та гласність, а також з наростанням українського національно-визвольного руху, що мав давнє коріння й охоплював сфери культурного, політичного, релігійного життя народу.
Вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад народних депутатів у березні 1990 року відзначалися значною активністю виборців. Ці вибори засвідчили існування в суспільстві потужних опозиційних сил, які мали регіональний характер.
Верховна Рада УРСР нового складу почала працювати як парламент - на постiйнiй основi. У ходi роботи парламенту сформувалися два блоки
депутатiв - парламентська бiльшiсть та опозицiя.
Розстановка полiтичних сил, що склалася пiсля виборiв 1990 року, по-новому поставила питання про суверенiтет союзних республiк.
Ще в листопадi 1988 р. Верховна Рада Естонської РСР прийняла ухвалу про державний суверенiтет цiєї республiки. У нiй вказувалося, що влада на територiї Естонiї належить парламенту республiки, а всi змiни й доповнення Конституцiї СРСР вступають у силу на її територiї тiльки пiсля схвалення парламентом. Аналогiчнi рiшення були прийнятi Верховними Радами Латвiї та Литви. Центральнi комiтети компартiй республiк Балтiї заявили про солiдарнiсть з позицiєю своїх парламентiв. Отже, першою серед радянських республік Декларацію про державний суверенітет прийняла Естонія (листопад 1988 року), проте парламенти більшості радянських республік, зокрема й України, засудили цей акт. Згодом ідея створення суверенної Української держави була проголошена головною метою діяльності Народного руху України за перебудову. Під тиском демократичних процесів у СРСР і Україні керівництво КПУ бере на озброєння гасло боротьби за незалежність. У лютому 1990 року Пленум ЦК КПУ прийняв постанову про розробку проекту закону про економічну незалежність України та висловився за його розгляд у ВР УРСР нового скликання. Через місяць на березневому пленумі ЦК КПУ була прийнята резолюція про політичний та економічний суверенітет України.
Роль своєрідного каталізатора у розв'язанні проблеми державного суверенітету України відіграв факт прийняття 12.06.1990 Декларації про державний суверенітет Верховної Ради Російської Федерації.
28.06.1990 Верховна Рада УРСР почала розгляд питання про державний суверенітет.
16.07.1990 Декларацію про державний суверенітет України було ухвалено Верховною Радою УРСР.
З 385 присутніх на засіданні депутатів «за» проголосувала абсолютна більшість - 355 осіб; «проти» - 4 ; не взяли участі у голосуванні - 26 (18 з них невдовзі звернулися до секретаріату сесії і попросили зарахувати їх голоси «за»).
Декларація заклала юридичні основи для розгортання державотворчого процесу та реалізації на практиці українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.
Єдиним джерелом державної влади у республіці визнавався народ України, всі громадяни республіки всіх національностей.
З метою створення демократичного суспільства, дбаючи про перспективу розбудови правової держави, намагаючись утвердити суверенітет і самоврядування народу України, Верховна Рада УРСР проголосила в документі комплекс базових принципів державотворчого процесу:
- зафіксувала права української національної держави та перспективні напрями її розвитку - регулювання діяльності держави правовими нормами, закріпленими в Конституції;
- формування державної влади на основі принципу її розподілу на виконавчу, законодавчу і судову;
- забезпечення захисту інтересів громадян перед державною владою;
- функціонування прокурорського нагляду за виконанням законів;
- гарантування громадянам УРСР прав і свобод, передбачених Конституцією та міжнародними нормами, визнаними Україною;
- забезпечення рівності перед законом усіх громадян республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних та релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин;
- створення умов для збереження державної монополії на верховну владу в політичному співтоваристві - від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада УРСР;
- проголошення землі, її надр, повітряного простору, водних та інших ресурсів, які знаходяться в межах УРСР, власністю її народу та матеріальною основою суверенітету республіки;
- визнання плюралізму власності, забезпечення захисту всіх її форм; гарантування екологічної безпеки громадян, піклування про генофонд народу, його молоде покоління;
- забезпечення національно-культурного відродження українського народу, його історичної свідомості та традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя;
- проголошення права на власні Збройні Сили, визначення порядку походження військової служби громадянами республіки;
- за декларування наміру України стати в перспективі постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї;
- проголошення України суб'єктом міжнародного права, рівноправним учасником міжнародного спілкування, який активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах;
- визнання Україною переваги загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритету загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.
Декларація заклала підвалини правової держави, стала юридичною базою для реформування та модернізації українського законодавства і державних структур, на тривалий час визначила напрям суспільного розвитку республіки, стала своєрідною програмою, у якій визначалися основні принципи та пріоритетні цілі майбутнього розвитку державного процесу.
Управління з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю облдержадміністрації